Автанділ ВарсімашвіліРежисер-постановник
РОБОТИ В ТЕАТРІ
ТЕАТР “АТЕЛЬЄ 16”:
“Ромео і Джульєтта” В. Шекспір – Меркуціо;
“Наскільки важливо бути серйозним” О. Уайльд – Ернст Уордінг;
“Тригрошова опера” Б.Брехт – Мекі Нож;
“Кабаре “ХЛАМ” за мотивами оповідань Теффі – Сергій, Пампухов;
“Самогубець” А.Ердман – Подсєкальніков;
КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР НА ПОДОЛІ:
“Звідки беруться діти?” А. Крим – Андрій, Зорро;
“Мертві душі” М.Булгаков за М.Гоголем – Поліцмейстр Олексій Іванович;
“Ігри олігархів” О. Прогнімак – Учасник реклами;
“Люксембурзький сад” за “Двадцять сонетів до Марії Стюарт” Й. Бродського та давньогрецьким міфом про Пігмаліона та Галетею – Поет;
“Опера Мафіозо” В. Станілов – Джузеппе;
“Тріо мі Бемоль” Е.Ромер – Поль;
“Старший син” О.Вампілов – Бусигін;
“Вічно живі” за п’єсою В. Розова – Борис, Марк;
“Дивакуватий Журден” М.Булгакова за п’єсою “Міщанин-шляхтич” Мольєра – Маркиз Дорант, Вчитель вокалу, Вчитель фехтування;
“Я – Марія Каллас” Т. МакНеллі – Адміністратор;
“Сірі бджоли” А. Курков – Влад;
“На дні” М. Горький – Васька Попіл;
“Ножиці” П. Портнер- Колекціонер;
“Сто тисяч” І. Карпенко- Карий – Невідомий;
“Льовушка” А. Крим – Двірник, Точильник;
“Приворотне зілля” Брати Капранови – Піп;
“Механічний апельсин” Е. Берджес – Темний, Джордж.
***
– Театр – це машина часу. Магічний простір, в якому за рахунок представленого сюжету, глибокого художнього уявлення, перевтілення в персонажа можна поринути в неймовірну історичну подорож.
– З чим у мене асоціюється Театр на Подолі? Шекспірівська атмосфера творчого повсякденного копошіння у наш час.
Іноді раптом виникають асоціації якоїсь дивної казковості, відчуття дежавю, стан, ніби Ти Капелюшник з «Аліси в Дивокраю» і ніяк не можеш допити свій чай.
– Перша роль, яка мені запам’яталася – це Кіт Базіліо в дипломній виставі, де наш режисер придумав декорації, – величезні стільці, на фоні яких ми, актори, здавалися маленькими, як у ляльковому театрі Карабаса-Барабаса. Мій персонаж – Котяра, мав бути дуже пластичним і як реальний кіт застрибнути на височенний стілець з одного маху. Протягом місяця я розтягував м’язи, сидячи в першій танцювальній позиції навприсядки на пальцях ніг аж до жару. Потім вистрибував без рук на звичайний стілець, пізніше на підвіконня і врешті через місяць я з легкістю кота вистрибнув на майже двометровий стілець! От така історія.
– Якщо говорити про перший вихід на сцену, то це сталося у п’ятирічному віці в піонерському таборі. Я співав під супровід баяніста пісню Шатунова “Белые розы”. Відчуття, ніби я весь кам’яний, один тільки рот співає і поряд місцевий баяніст, який не грає, а рве того баяна. У голові: “Доспівати б до кінця”. До речі, до кінця дискотеки ми таскали розірваний баян.
– Мій девіз?
”У житті не потрібно з різних причин
Хвалятися кревністю і хизуватися чином
Маємо пам’ятати: І малий, і старий,
І найвищий у тому ж числі,
Бути Людиною у світі підмісячнім
Найвища заслуга на цій грішній Землі”.
– Мрію зіграти Дон Кіхота. Завжди цікавила внутрішня багатогранність персонажа і філософський підтекст у його діях.
– Останнім часом я захоплююся фотографією і тому мені на очі потрапив не дуже новий, але цікавий фільм «Хутро: Уявний портрет Діани Арбус» про відому фотографиню Діану Арбус, яку зіграла Ніколь Кідман. Дуже відверта і прониклива картина про красу у всьому, навіть у людях із фізичними вадами. Діана фотографувала саме таких, в яких побачила свою красу.
Фільм «Джентельмени» Гая Річі просто закинув в мене достоту велику дозу адреналіну. Суто чоловіче кіно, яке нагадує, що чоловіча дружба і джентльменські закони існують.
Також раджу кінокартину «Ірландець» Мартіна Скорсезе. Стрічка захопила своїм сюжетом і методом зйомки. Фільм іде майже три години, але дивиться на одному подиху. Роберт Де Ніро втілює загубленого персонажа Френка, доброго, моментами жорстокого, який балансує між правильним вибором і соціальним, який всіляко намагається знайти своє місце в мирному, але бурхливому післявоєнному суспільстві.